Нереальна реальність

За останні десятиліття вчені прийшли до висновку, що Всесвіт являє собою певний вид незбагненно чистої енергії, яка має власну свідомість. У християнстві це називають Богом (під різними іменами), у мусульманському світі – Аллахом, на Сході – Істиною. Вчені називають це фізичним вакуумом. Є й інші назви. Але як би не називали ЦЕ ЩОСЬ – це просто різні метафори, різні способи говорити про одне й те ж. Це джерело всього сущого, ця Сила, об’єднує всіх і все в цьому світі і є основою життя. Магам і чаклунам було відомо, а зараз про це вже знає офіційна наука, що ця загадкова енергія піддається впливу намірів людини. Тобто саме наше очікування чого-небудь починає впливати на інші енергетичні системи і вибудовувати події у відповідності з нашим очікуванням. Отже, те саме першоджерело всього сущого, та сама Сила, яка творить нашу долю, знаходиться в нас самих.

Але ж це було відомо з глибокої давнини. Наприклад, у Біблії сказано: «Не шукайте Царства Божія ні на небесах, ні на землі райській, воно всередині кожного з нас». А напис на знаменитому храмі, що існує вже кілька століть, свідчить: «Пізнай самого себе». І в дзен-буддизмі є прекрасний вислів: «Якщо людина шукає істину навколо себе, то вона топче ногами те, що шукає».

Так чому ж людина залишається глухою і до мудрості древніх, і до висновків сучасних вчених? Як виходить, що, стикаючись з одним і тим же Світом, різні люди сприймають його настільки різними способами? А причина знову ж таки в самій людині. У її ставленні до того, що вона сприймає. Виходить, що, маючи справу з неймовірною, багатою і складною Реальністю, люди приходять до створення вбогої моделі світу, що завдає їм болю і страждання.


Давайте розглянемо класичний психологічний експеримент Постмен і Брунера, який дивно просто відображає природу свідомості.

У цьому експерименті досліджувані повинні були розрізняти звичайні гральні карти, серед яких були й так звані аномальні, наприклад червона шістка пік або чорна четвірка черв. У кожному окремому експерименті одна і та ж карта пред’являлася одному й тому ж досліджуваному кілька разів протягом інтервалу часу, тривалість якого поступово збільшувалася. Після кожного пред’явлення у випробовуваного питали, що він бачив. Експеримент вважався закінченим після двох правильних відгадуваннь, що йшли одне за одним. Навіть при найкоротшому пред’явленні більшість випробовуваних правильно розрізняли більшість карт. Нормальні карти, як правило, розрізнялися правильно. Що ж до аномальних карт, то вони майже завжди без видимих коливань сприймалися як нормальні. Чорну четвірку черв могли прийняти, наприклад, за четвірку або пік, або черв. Зовсім не усвідомлюючи відмінностей, її відносили до однієї з відомих категорій, підготовлених попереднім досвідом.

Важко було навіть стверджувати, що вони бачили щось відмінне від того, за що вони брали видиме. У міру збільшення тривалості пред’явлення аномальних карт піддослідні починали коливатися, видаючи тим самим усвідомлення аномалії. При пред’явленні їм, наприклад, червоної шістки пік вони зазвичай говорили: “Це шістка пік, але щось у ній не так – у чорного зображення краї червоні”.
При подальшому збільшенні часу пред’явлення коливання і замішання випробовуваних починали зростати до тих пір, поки, нарешті, зовсім раптово кілька випробуваних без жодних вагань не починали правильно називати аномальні карти. Більше того, зумівши зробити це з трьома-чотирма аномальними картами, вони без затримки починали справлятися і з іншими картами. Декільком досліджуваним, однак, так і не вдалося здійснити необхідну адаптацію використовуваних ними категорій. Навіть тоді, коли аномальні карти пред’являлися їм протягом дуже тривалого проміжку часу, більше 10 відсотків аномальних карт так і залишилися невпізнаними.
Саме у цих випробуваних, що не зуміли впоратися з поставленим перед ними завданням, існували значні труднощі особистісного характеру.

Один з них у ході експерименту розпачливо вигукнув:

“Я не можу розібрати, що це таке! Воно навіть не схоже на карту. Я не знаю, якого воно кольору, і незрозуміло, чи то це піки, чи то черви. Я зараз не впевнений, як виглядають піки. Боже мій!”

Вивчаючи свідомість та підсвідомість людини, я прийшов до переконання, що люди спілкуються з навколишньою реальністю, принаймні, на двох рівнях: свідомому і підсвідомому. І кожен з нас свідомо має справу не безпосередньо з СВІТОМ, а з певною моделлю СВІТУ. У той час як підсвідомість сприймає Реальність такою, яка вона є.

Наш підсвідомий розум – великий ілюзіоніст, який за відповідними правилами вибудовує перед нами велику ілюзію. Він створює наш світ (точніше – маленький світ), захищає нас від хаосу Всесвіту, відбираючи для нашого сприйняття тільки те, що вважає за потрібне і безпечне. Але, виконуючи творчу і захисну функції, він мимоволі перетворився для багатьох у тюремника. Адже саме наш розум не дозволяє нам вийти за межі створеного світу. Він постійно вигадує різні хитрощі, часто використовуючи страх, щоб переконати нас у тому, що та ілюзія, яку він нам підносить, і є сама реальність.

В один з великих столичних зоопарків привезли білого ведмедя. Павільйон для нього ще не був готовий, і, поки він будувався, ведмідь знаходився в невеликій клітці. Протягом декількох місяців він ходив по клітці, роблячи три кроки в один бік і три кроки в інший … Коли все було готове, сітку прибрали, але ведмідь, як і раніше робив три кроки в один бік і три кроки в інший.

На Землі немає і двох людей, чиї відбитки пальців збігалися б повністю. Також немає і двох людей, життєвий досвід яких повністю повторювався б. Навіть життя однояйцевих близнюків в чомусь розрізняється. Іншими словами, кожна людина живе в своєму світі і створює свій унікальний світ.

Кожен з нас з самого народження під впливом батьків, дорослих, вчителів, навколишнього середовища конструює свою реальність, свій світ. Якщо у вас є діти, то пригадайте, як ви нав’язували їм свій опис світу, пояснювали їм, що погано, а що – добре, що можна робити, а чого не можна. Те ж саме робили з ними бабусі й дідусі, вчителі та інші дорослі. У результаті ваша дитина сформувала свій ОПИС СВІТУ, який у чомусь схожий, а в чомусь і відрізняється від вашого. І ваші батьки поступали з вами так само. І всі люди залучені до цього процесу. І не можна сказати, добре це чи погано, що нас з дитинства вчили сприймати РЕАЛЬНІСТЬ якимось особливим, “людським” способом. Цей процес просто необхідний в силу того, що, залучаючись до нього, ми відчуваємо себе спокійніше. Але ми настільки захоплюємося цим заняттям, що забуваємо одну очевидну істину:
між самою РЕАЛЬНІСТЮ і нашим світом існує величезна різниця.

Ми з дитинства створюємо модель СВІТУ, модель РЕАЛЬНОСТІ, в якій живемо все своє життя, намагаючись цю модель якось поліпшити. І немає поганих або гарних моделей. Питання в тому, наскільки модель життєздатна і корисна. З одного боку, наша модель допомагає нам користуватися всіма благами, які накопичила людська цивілізація за багато століть, а з іншого – створює обмеження, зміцнюючи в нас віру в те, що наша далеко не досконала модель і є сама Реальність. І цей самообман веде нас далеко від ДІЙСНОСТІ і породжує стан незадоволеності.

Є один парадокс: адже ми дійсно живемо в РЕАЛЬНОСТІ і підсвідомо сприймаємо її такою, яка вона є, – як щось прекрасне, незбагненне, непізнаванне, але усвідомлюємо всього лише модель цієї Реальності, на створення якої витрачаємо все наше життя і енергію. Показати це можна багатьма способами. Але спочатку зробимо деякі висновки.

Отже:

  1. Всесвіт (Реальність, Дійсність, Бог, Світ) являє собою незбагненну силу, енергію, що володіє усвідомленням;
  2. людське усвідомлення є всього лише частина Вселенського, Божественного усвідомлення;
  3. світ незбагненний і загадковий, і людина повинна ставитися до світу і до себе як до загадки;
  4. наш підсвідомий розум створює модель світу, в якому живе наша свідомість.

Іншими словами, наша свідомість знаходиться в ролі спостерігача і оцінювача тих подій, які нам надає наш підсвідомий розум.

зміст наступна
Обережно: реклама!

Схожі публікації


Сусідні публікації:
Ви можете залишити коментар. Посилання заборонено.

Коментувати

%d блогерам подобається це: