Історія пивоваріння

Офіційний життєпис Тернополя розпочинається від дня першої письмової згадки про нього – 15 квітня 1540 року. А раніше на цих теренах існувало легендарне Топільче. Про стратегічне значення і темпи розвитку молодої оселі свідчить те, що 20 січня 1548 року Тернополю було надано магдебурське право. Правда воно було дещо обмеженим, бо місто аж до викупу 15 лютого 1843 року мало власника.

Міське життя спочатку зосереджувалось у межах оборонних валів. Першими поселенцями були ремісники, які будували й обслуговували нову фортифікаційну споруду – Тернопільський замок . У разі потреби мешканці брали в руки зброю і ставали оборонцями молодого міста.

З часом стає одним із центрів торгівлі: основні її предмети – віск, лій, шкіра, прядиво, пір ‘я а відтак і збіжжя. Славились кінські торги, які відбувалися в час знаного ярмарку святої Ганни. Здавна у місті була медоситня, яка виробляла чудові медові трунки. Відомими були і тернопільські броварі.

Традиції пивоваріння у Тернополі давні. Найдавніший бровар знаходився в районі Старого замку, неподалік ринку і належав власникові міста, або ще як його називали, – дідичеві. Найдавніша солодовня діяла неподалік церкви Різдва Христового, знаної ще як Середня, на так званому Поповому майдані. Внизу тягнувся тернопільський Поділ – в основному ремісничий район, але тут не цурались і землеробства . Були тут і медоситні, де виробляли питний мед – медок.

В інвентарі 1672 року у Тернополі згадується п’ять броварень: Полянчина, Берка, Новіцького, жида Лейби та Нестайчишина, жида Мося та Федора Дівички. Міщани могли варити для себе у броварні дідича, заплативши 4 гроші. В інших броварнях цього робити не дозволяли. Дещо пізніше згадуєтьс я броварня, якою володів домініканський монастир, та діяла недовго. Пивоварні про які велася мова, були невеликими, обслуговували вони декілька або навіть одну корчму. Одна із відомих корчмів була на ринку, обслуговувала її місцева броварня.

розвивається і розриває лещата валів. Доброї слави зажили місцеві напої: вишняк, малинівка, тернівка та інші наливки конкурували з дорогими закордонними винами. Вже у 1841 році у Тернополі були головні гуртовні меду. Доброї слави зажили Тернопільські млини та крупорушки, що переробляли щедрі дари подільських ланів. Цими дарами живились і пиварні. Тернопільське вважалось добрим й не уступало тоді вже знаним європейським маркам, що конкурували з ним на ринку збуту.

У середині 9 ст. в Галичині розпочинається нова ера розвитку пивоваріння – будуються нові великі броварні, які обслуговують парові машини. Відомий тернопільський пивзавод №1 веде свій початок із тих часів.
Збудований у 1851 році, на той час далеко за містом, біля Білої, у місцевості званій “Провалиха”. Тернополяни так і говорили піти на Провалиху, малось на увазі сходити у броварню. У “Географічному словнику королівства Галичини і Ладомерії “за 1880 рік згадується броварня “Провалиха”, у Білій асі Тернопіль (тобто у Білій) при Тернополі, власником якої був Самсон Гольденберг.

З відкриттям нової пивоварні Провалиха стала одним із місць відпочинку, пиво тут відпускали прямо із бровару за дешевшою ціною і зразу ж приймали пляшки назад. Правда, компанії збирались тут різні. А коли доходило до вияснення стосунків, то знаходилась робота й для стражів порядку.

Виникали питання також про порушення пропінації (дозволу на право торгувати спиртними напоями для населення міста, яке після продажу Тернополя міській громаді перейшло до магістрату – органу самоврядування). У зв’язку з цим згадує “Провалиху” та її власницю Амалію Гольдберг газета “Киевские ведомости” від 20 серпня 1896 року. Згідно контракту викупу міста від останнього власника Тамаша Гуркула зазначалось, що право міської громади на пропінацію поширюється і на територію сусідньої Білої, на відстані 1515 сажнів від середини міста рахуючи. Locate ip . Отже, власниця, продаючи пиво безпосередньо із бровару, порушувала пропінаційні права міської громади.

Однак пиво із “Провалихи” успішно конкурувало на той час із пільзенським і оконцінським у 19 рестораціях (ресторанах) та чисельних кнайпах Тернополя. Були навіть і спеціальні пив’ярні. Одна з найдавніших знаходилась на Рускій вулиці.

У торгово-промисловому довіднику королівства Галичини за 1906 рік з власницею “Провалихи” значиться ще Амалія Гольдберг, але її вже орендує Юліум Боар, який вже у такому же довіднику за 1913 рік уже виступає як власник пивоварні.

Виробляли тоді такі марки пива: бак (переважно темне), (марцеве, березневе) і лежак. “Лежак” ішов переважно у бочках. Частина виробленого пива відправлялась навіть за кордон.

Пивоварна промисловість у Галичан на передодні Першої світової війни була досить розвинутою і конкурентноздатною. Так від 1 жовтня 1910 року до ЗО вересня 1911 року у 92 броварах Галичини виробили 1 млн 583 тис. гекалітрів пива. Для охорони прав виробників у Львові було створено “Галицький союз пивоварів, “що забезпечувало успішну конкуренцію галицького пива, в тому числі й напою із “провалихи”, на ринках збуту.

У період міжвоєнної Польщі бровар “Провалиха” продовжує функціонувати. У документах за 1925 рік в відомості його власником є Юліум Баар. Тут працює парова машина потужністю 60 – 70 пар. Сил, яку обслуговують 5 робітників.

У документах за 1931 – 1932 роках згадуються як власники “Провалихи” Лезар Кірхнер та Марек Блюмендфельд. Крім бровару, вони ще володіли гуртовим складом збіжжя і займались продажею пива власного виробництва. Адреса пивної крамниці була – Ринок, 12. У 1932 році пивоварінням займалось 7 робітників. У 1931 році “Провалиха ” зварила 6 786 гекалітрів та 40 літрів хмільного напою.

У 1936 – 937 роках у Тернопільському воєводстві діяло 9 броварень, які випускали 57953,08 гекалітрів пива. Від виробництва цього напою в державну казну надходило 552651,88 злотих податку.

Тернополяни смакували пивом, звареним у “Провалисі” у міських рестараціях, пив ‘ярнях, а також покоях для сніданків та й чисельних невеликих кнайпах, по сучасному – забігайлівках.

Ходили і далі на пиво на “Провалиху”, попивали його із пляшок і бочок на Петрикові, де любили відпочивати на берегах Серету. Можна було його смакувати на численних фестинах у парку в Великих Гаях, знаному ще як Лучаківка, або Володимирівка. Заснував зелену оазу мер міста у 1896 – 1903 роках Володимир Лучаківський. Тоді Великі Гаї відносились до Тернополя.

Тепер одна із вулиць нашого міста носить його ім ‘я. Повернута на карту міста і давня назва вулиці Броварна яку засвідчувала цікаву сторінку в історії пивоваріння у Тернополі.

Територія, де діє і до сьогодні старий – оновлений бровар давно вже у складі міста. Націоналізували бровар у 1939 році. Це точка відліку совєтської історії “Провалихи”. А яка ж пишиться і напишиться її історія українська.

В 1944 році завод випускав 100 тисяч декалітрів пива в рік.
У всіх цехах переважала ручна праця. Двохпосудна вогняна варниця, дерев’яні бродильні чани і лагерні куфи (бочки дубові), охолодження пива за допомогою льоду, ручне миття пляшок, ручна праця на всіх інших стадіях розливу пива і транспортування тари і готової продукції.

В результаті реконструкції в 1950 – 58 роках дерев ‘яні чани і куфи були замінені на сучасні металічні чани і танки, впроваджено охолодження пива за допомогою штучного холоду, варочне відділення і сушка солоду перевели на газове паливо, що значно покращило санітарні умови заводу, якість продукції і умови заводу якість продукції і умови праці робітників. Механізували ряд процесів в цеху пляшкового розливу. Потужність заводу зросла до 350 тис. дал врік.

В 1965 – 66 роках була проведена друга реконструкція заводу в результаті чого різко змінився вигляд всіх цехів заводу.

Вогневий двохпосудний варочний порядок замінили чотирьох посудним паровим, що дозволило збільшити потужність заводу в три рази, встановили механізовані замочні чани і впроваджено повітряно-орочисну замочку ячменю, розширено бродильне відділення, установлено сім нових бродильних чанів по 14 500 літрів кожний, збудовано ще одне лагерне відділення і установлено 38 алюмінієвих лазерних танків ємкістю 90 гектолітрів.

В цеху розливу змонтовано нову автоматичну лінію потужністю 6 000 тис. пляшок.
В 1970-72 роках проведено третю реконструкцію по розширенню діючих цехів. Збудовано ще одне бродильне відділення на 5 чанів по 14 500 літрів лагерне відділення на 21 алюмінієвий танк ємкістю 145 -150 гектолітрів кожен. Збудовано новий холодильно-компресорний цех, де установлено дві холдильні імпортні установки КЗА – 440, два повітряних компресори ВУ 3/8. Збудовано трансформаторну підстанцію і установлено трансформатор потужністю 400 КВА.

В цеху розливу замість автоматичної лінії потужністю 3 000 тис. пляшок в годину установлено ще одну лінію на 6 000 тис. пляшок за год.

В котельні установлено два нових потужних парових котли ДКВР 2,5/13. Збудована димова труба висотою 26 метрів, прокладено новий газопровід середнього тиску.

Збудовано нові складські приміщення для зберігання солоду і ячменю. Обладнано в новому адмінкорпусі роздягальні для робітників і їдальню на 40 місць.

Обережно: реклама!

Схожі публікації


Сусідні публікації:
Ви можете залишити коментар. Посилання заборонено.

Коментувати

%d блогерам подобається це: