Історія одного колеса

Архів шпиталю ім. Павлова.
Фрагмент допиту пацієнта Legiona L.L.
Дохтур Ланнібал Гектор:
- Legion, як свідчать наші записи, ви впевнені, що ви... Колесо?!! Що за нісенітниця! ХЇто читав ці записи?! Я ж прохав без помилок, все прочитати, а...
Legion: Заспокійтеся, там все правильно написано - я ж насправді колесо. Знаєте, гумове таке, їздить по дорогах, є увсіх машин. Складається враження, що ви ніколи у житті колеса не бачили і не розумієте, як я на нього схожий.
Дохтур Л.Г.: - Ні, ну те що ви схо... Халепа! Гаразд... Як давно ви почали відчувати себе... гм.. колесом? Не з народження ж?
L: Все почалося пару років тому назад, коли у мене зявилася NFS...
---
Дохтур Л.Г.: Скажіть, будь-ласка, чому ви вирішили бути колесом, а не, скажімо, бампером?
L: Ну, розумієте, це ж найвідповідальніше. На мені вся роботиа, і без мене далеко не заїдеш. Тим більше, що ніхто не хотів бути колесом, а комусь же треба...
Дохтур Л.Г.: Ну і як ви це відчуваєте? Нові відчуття, може з’явилися? Може ви стали надлюдиною, людиною-колесом...
L: Що за нісенітниця? Ви що, божевільний? Я, до речі, чув, що люди, які довго спілкуються з божевільними, стають такими ж. Мені з вами розмовляти не можна - ще збожеволію. Ей, лікаря! Лікаря! Зі мною божевільний!..
---
Дохтур Арті Морті: Доброго здоров’ячка, від сьогодні я буду замість дохтура Ланнібала Гектора.
L: А шо ся стало з дохтуром? Зле себе почуває?
Дохтур А: У нього була манія - він вважав себе кришталевим келихом, і вчора, на жаль, тріснув... Ймовірно, після вашої з ним розмови.
L: Дохтуре, а ви не думаєте що його божевілля мого вплинути і на мене? Може зі мною теж що небуть сталося? Гума потріскалася чи щось схоже...
Дохтур А: Не хвилюйтеся, якщо вам стане гірше, наші найкращі техніки вам допоможуть - замінять, підпомпують...
---
Двері палати №9 не відкривалися - тому-що були підперті чимось ізсередини - і всі намагання санітарів були марними. Лише через три години двері вдалося вибити - лише завдяки прибиральниці. Двері гухнули на завісах, та, підіймаючи клуби пилу, бабахнула в порожнє приміщення. Хоча ні, не в порожнє - в центрі кімнати сидів дохтур Арті Мрті, невідомо чому в гальмівній сорочці. Всі ліжка були кимось дбайливо складені в кутку кімнати, при чому одне на одне. Сцену доповнював виглядл стіни, в якій маячила величезна дірка, що за формою нагадувала силует безокого, напівздохлого бехолдера.
Санітари, що товпилися у коридорі, зайшли в кімнату та почали заціняти масштаб трагедії. Арті Морті тупився порожніми очима в нікуди та перелякано скиглив:
- Його не існує, він - примара, артефакт, бармоглот! Він зчез, його більше немає. Але ж як... куди? Якущо так, то що тоді?
- І що, по-вашому, з Ним сталося? - запитав головний лікар закладу, роздивляючи нереальну дірку.
- Він... Викотився...

За матеріалами видання "Шпиль"

Схожі публікації

• .